Для дітей із особливими потребами музика – це не просто задоволення й радість. Вона необхідна для особистісного розвиту: корегує поведінку й реакції, спонукає логічно діяти. Невербальне спілкування – комфортне для «особливих» дітей, оскільки більшість з них не можуть говорити та часто не розуміють елементарних словесних інструкцій. Натомість діти жваво відгукуються на музичну мову, відчувають логіку розгортання музичного твору – тілесно й емоційно реагують на нього, виражають свої почуття. Тож педагог, врахувавши це, може розроблювати спеціальні творчі музичні завдання та закріплювати з їх допомогою в дітей нові навички:

* пристосуватися до ситуації;

* координувати свої дії з діями інших;

* спільно творити.

Для роботи з «особливими» дітьми ідеальним є такий музичний метод, що передбачає не лише педагогічний процес, а й терапію творчістю, звуками, ритмами та рухами. У цьому сенсі ідеальним є Орф – метод, який декларує гармонійне й збалансоване навчання музики. І це значно ширше завдання, ніж просто розвиток музичних здібностей.

Орф – педагогіка – це альтернативна система музичного виховання. Головна її концепція: розвиток кожної особистості відображає історію розвитку людства.

В основі Орф – педагогіки – музика й рух. Вони з’являються в житті людини вже в момент перших ритмічних поштовхів серцебиття, ще в утробі матері. Звучати й рухатися притаманно всьому живому. І коли дитина починає видавати звуки, чи то музикувати,вона ніколи не робить це відокремлено від руху. На ранньому етапі розвитку – завжди об’єднує ці дії. І Орф – метод, «розуміючи» дитину, надає їй повну свободу. На музичному занятті можна робити все одночасно – співати, танцювати, грати тощо.

Уявіть собі багатокутник, на кожній грані якого розташовані різні види діяльності. Наприклад: рух, спів, гра на інструментах , танок тощо. Погляньте на фігуру, що утворилася, під кутом зору «Все може бути всім» й отримаєте Орф – модель музикування. Її основна ідея – поєднати, пов’язати щось із чимось.

Протистояння Орф – методу та академічної системи музичної освіти

Орф – метод вирізняється імпровізаційністю. Академічна система музичної освіти побудована на вивченні вже готового, кимось створеного матеріалу, тобто на його інтерпретації. Якщо спиратися на теорію еволюції,здатність до інтерпретації з’являється в людини лише на основі сформованого досвіду – до неї треба «дорости».

Орф – метод насамперед знайомить дитину зі світом творчості: кожен пробує вигадувати власні музичні шедеври, проявлятися за допомогою звуків та рухів. Педагог приділяє багато уваги імпульсам дитячої креативності й допомагає надати цим імпульсам форми. У кожної дитини формується власний композиторський, руховий, творчий доробок, а відтак виникає зацікавлення творчістю інших.

У результаті послідовності: спочатку створюємо своє, а потім долучаємося до створеного іншими – дитині стає цікаво знайомитися зі складнішим матеріалом.

Орф – метод дає змогу дитині відчути музичний процес, прожити його емоційно, «привласнити» його, тобто зрозуміти, як свій власний. Основа орф – музикування – це елементарний підхід.

Карл Орф увів термін «елементарне музикування». Воно передбачає кілька елементів: спів, імпровізація, рух та гра на інструментах.

Світ, як і музика складається з безлічі елементів. Уміння бачити й розрізняти ці елементи дають можливість ліпше розуміти все, що відбувається навколо. Діти створюють елементарні музичні форми з простих, зрозумілих для себе елементів. А відтак вчаться синтезувати й аналізувати, компонувати прості елементи в складніші.

Відомо, що українці – музично обдарована нація. Від самого народження ми накопичуємо творчий музичний досвід. Відтак уперше самостійно творити мелодію, володіти ритмом. Поєднувати його зі словом, мелодією, рухом українська малеча має змогу у традиційних забавлянках – невеличких за обсягом музично - поетичних, ритмізованих творах.

Музика для дітей «із промінчиком».

«Особливі» діти, які часто є обдаровані музично, потребують і особливих підходів. Як допомогти дитині «з промінчиком» соціалізуватися за допомогою музики, навчитися адекватно сприймати звуки світу, скидати негатив за допомогою гри на інструменті?

Для будь – якої дитини заняття музикою є особливою сферою діяльності. Музика здатна « розповісти» про те, що неможна описати словами; викликати нові емоції та проникнути в ті закапелки свідомості, що зазвичай закриті для будь – якого стороннього ока. Реакція дитини на музику завжди щира, правдива і часто навіть неочікувана. Що й казати про дітей із особливостями розвитку! Вони зазвичай вирізняються унікальною « схемою» світовідчуття. Тож і музику сприймають дуже індивідуально.

Безпечна діяльність.

Для цих дітей заняття музикою – додаткова можливість здобути й закріпити знання та навички для безпечної життєдіяльності.

Наприклад, за допомогою музичних вправ можна навчити дітей реагувати на слова «Стоп!» або «Зупинись!». У буденному житті навичка відгукуватися відповідними діями на ці слова може в певних обставинах зберегти здоровя або навіть врятувати життя. Отже, тренуватися можна за допомогою інтерактивних музичних вправ. Так, дитина за вказівкою педагога:

. завмирає на місці, коли музика припиняється;

. змінює рухи, коли змінюється темп музики;

переходить до іншого виду музичної діяльності, коли змінюється характер ( темп) динаміка музичного супроводу.

Ці вправи допомагають дітям навчитися концентрувати увагу, координувати рухи тіла, на рефлекторному рівні зупинятися на вимогу дорослого.

Сприйняття всіх звуків світу.

Діти з розладами аутичного спектру (РАС) мають надзвичайно чутливий слух. Зазвичай ці діти категорично не сприймають голосних і різких звуків, наприклад гучне звучання дзвіночків чи металофону. Як діяти в таких випадках? Зловживати цими звуками на заняттях, звісно не варто, але застосовувати їх все ж потрібно. Поступово діти призвичаюються до некомфортного для них звучання: вчаться співіснувати з цими та іншими подразниками у навколишньому середовищі. Ізолювати дитину на все життя від неприємних звуків, дратівливих кольорів чи неприємних смаків неможливо. Тож необхідно сформувати фізичну та психологічну стресостійкість дитини до них. Музичні заняття в цьому дають позитивні результати.

Вираження емоцій у грі на інструменті.

«Особливі діти» часто не розуміють змістовного підтексту музичного твору і, звісно, не можуть його сформулювати. В цьому й нема потреби. Головне, навчитися виявляти за допомогою музики власні емоції та переживання, які інколи неможливо передати словами.

Для дітей з РАС важливо вміти опановувати й тримати під контролем відчуття страху, злості, ейфорії. Для цього на музичних заняттях доцільно використовувати спеціальний «набір» інструментів для вираження емоційного стану. Граючи на такому інструменті, дитина висловлює свою нав’язливу емоцію звуками.

Наприклад, коли дитина відчуває злість, нетерплячість чи фізичну втому – запропонуйте їй пограти на барабані чи іншому ударному інструменті. Дайте змогу виразити емоції – дозвольте гамселити по барабану щосили. Сам звук інструмента чи то пак сила звуку певною мірою «оглушує» дитину, змушує її призупинитися й замислитися. Уже за кілька хвилин дитина інтуїтивно зменшує силу звучання барабана, а відтак зменшується і сила негативної емоції.

Зазвичай такі вправи «переходять» і на побутовий рівень: вдома чи в дитячому колективі діти виявляють негативні емоції не через крик або плач. А саме за допомогою форсованої гри на певному музичному інструменті.

Поєднання нового з добре відомим

Сформувати нові навички в дітей з особливостями розвитку можна лише на основі навичок, вироблених раніше. Нову форму роботи слід поєднати зі знайомою вправою чи завданням. У цьому контексті допоможе знайомий музичний супровід, мелодія чи музичний інструмент.

Усі діти - особливі й неповторні. Деякі з них вирізняються мисленням та способом відчуття. І якщо інколи слова не можуть проникнути в загадковий світ дитячого сприйняття, то музика робить це легко, просто і без зайвих слів. Скористайтеся порадами, і нехай музика стане ліпшим другом для дітей «із промінчиком»!

Традиційні забавлянки для найменших: прелюдія музичної творчості.

Діти, яких забавляють, у період свого найпотужнішого розумового,психічного і фізичного розвитку отримують надзвичайно важливий творчий вишкіл. Адже

забавлянки збагачені джерелом словесної, музичної та драматичної творчості,тож мають здатність формувати потужний творчий потенціал, зокрема й музичні здібності. Відтак у процесі дитячого виховання забавлянкам треба приділяти якомога більше уваги.

За допомогою забавлянок дітей можна розважати, збуджувати їхній інтерес до творчості, розвивати у них емоційність, спостережливість тощо. Окрім того, забавлянки мають і практично – побутове значення: заспокоюють дитину або ж навпаки активізують її,викликають бадьорий настрій, почуття радості, любові, фізичного та душевного комфорту.

Тематика традиційних дитячих забавлянок є досить різноманітною, а їхні форма та зміст – максимально простими для сприйняття та виконання. Тому діти швидко засвоюють забавлянки і невдовзі здатні відтворювати їх самотужки.

Текст забавлянок має віршовану форму, що дає змогу зацікавити дітей, сприяти розвиткові їхньої уяви та мислення. Зазвичай забавлянки ритмічно промовляють, не використовуючи сталої мелодичної структури. Утім, їх можна виконувати на прості мелодії як пісеньки, поєднуючи з мімікою, з жестами та елементами гри. Це спонукає до імпровізації та сприяє створенню до одного віршованого тексту забавлянки багатьох мелодичних варіантів.

Традиційні українські забавлянки можна згрупувати за віковою спрямованістю:

* для немовлят;

* для дітей, які почали сидіти або ходити;

* для дітей віком від 3 до5 років.

Отже, спочатку дорослі співають забавлянку дитині, вона запам’ятовує послідовність рухів, мелодію, слова, а потім – самостійно виконує її.

Вплив забавлянок на формування музичних здібностей дітей.

Розвивати музичні здібності дітей за допомогою забавлянок можна у легкій грайливій формі. Тоді потреба дитячого розвитку набирає небуденних форм і серед буднів виникає свято: «Я росту, я прекрасний, я молодець». Забавлянка, як і народне мистецтво в цілому, одночасно перебувають на долішньому рівні ужитковості й вершинах культури, слугують людині і тішать її.

Отже, забавлянки здатні розвивати у дітей:

* інтонаційний слух;

* тембровий слух;

* відчуття ритму;

* музичну пам'ять.

Інтонаційний слух. Формування інтонаційного слуху відбувається під час сприйняття мелодії, визначення характеру її руху, а також спроби самостійно її відтворити. Виконуючи забавлянки, діти вчаться правильно користуватися своїм голосом, диханням, тренують дикцію.

Тембровий слух. Для формування тембрового слуху слід давати дітям образну характеристику музичного твору. Тому у забавлянках досить широко використовується візуалізація. Так, забавляючи маленьку дитину, перебирають пальцями по ручці від кисті до плеча, імітуючи, приміром, рух рака, й проказують «Лізе рак- неборак» низьким напруженим голосом, з поступовим емоційним наростанням звука і пришвидшенням темпу. Потім легенько вщипнувши дитину за щічку чи вушко, говорять «як ущипну, буде знак», усмішкою зменшуючи напруження.

Відчуття ритму. Понад усе діти потребують ритмічних вражень, хочуть репродукувати ритм. Тому забавлянки ефективні й для формування відчуття ритму. Пісенька- забавлянка переважно супроводжується ритмічними рухами, які спочатку дорослий допомагає робити дитині. Приміром, проказуючи «Сороку – ворону», беруть дитячий вказівний пальчик і водять ним по дитячій долоні. Приспівуючи «Кую-кую чобіток», дитячим пальчиком постукують постопі. Так, у дітей з’являється зацікавлення ритмічними завданнями і згодом вони здатні відтворити не лише мелодію, а й ритм самотужки.

Особливо подобаються дітям ритмізовані забавлянки, які виконує дорослий одночасно з підкиданням дитини на нозі. Наприклад, імітуючи їзду на конику. Це – так звані чукикали, забавлянки, початковими словами текстів яких є «чук-чук», «чуки» тощо.

Традиційні забавлянки «Гуту - ту, гуту-ту»(дітям до 3 років); «Кую-кую ножку»; «Ой чук – чук - чук»; «Печу-печу хлібчик»; «Качечка летіла»; «Зайчику, зайчику , де ти бував?»; Ой на горі жито сидить зайчик».

Музичний рух. У цілому дітям властиве активне дійове мислення. Їм легше що-небудь зробити, аніж розповісти про зроблене, вони ще не мають навичок уявно вирішувати завдання. Приміром, просто згинаючи – розгинаючи пальці або крутячи ручкою («качечка»), дитина по – перше, відтворює передбачений певною забавлянкою музичний рух, а по – друге – розвиває гнучкість і точність своїх рухів, дрібну моторику, яка є необхідною для розвитку сприйняття, уваги, пам’яті, мислення, мовлення і музичних здібностей.

Окрім того, граючись приміром у «Сороку – ворону», дорослий масажує дитині кінчики пальців руки, збуджуючи нервові закінчення, пов’язані з корою головного мозку, вдосконалюючи сенсорні можливості дитини. У зв’язку з цим інтенсивно розвивається зорова, тактильна і кін естетична чутливість, фонематичний і музичний слух, здатність розрізняти різні шуми, голоси людей, звуки й тони музики. Дитина навчається сприймати ритмічний рисунок і супроводжувати його рухами, оволодіває майстерністю різноманітного музичного руху – такого, який відповідає певному образу, провокує охоту до творчості, викликає почуття до самовираження і задоволення отриманим результатом.

Музична пам'ять. Якщо дитині від народження співати хоча б найпопулярніші забавлянки, зокрема «Ладки», «Кую – кую ніжку», «Сорока – ворона», «Зайчику – зайчику де ти бував», «Ой на горі жито сидить зайчик», «Диби – диби – диби - би пішла баба по гриби», «Ой чук, чуки – чук, наловив дід щук», «Печу – печу хлібчик», до яких є чимало рухових і мелодійних варіантів, то виявиться, що вже у півтора – два роки у музичній пам’яті дитини накопичиться понад десяток забавлянок. З часом дитина зможе самостійно відтворювати слова, мелодію, інтонацію, ритмічний рисунок, характер і образ цих музичних творів.

Усім виконавцям забавлянок треба пам’ятати, що забавлянки – це насамперед маленький театр: перед вами дуже прискіпливий глядач, який вбирає у себе кожен ваш рух, жест, слово, мелодію, ритм, міміку, тембр голосу. Цим забавлянки надзвичайно важливі не лише для малюків, а й для дітей старшого віку. Якщо спонукати старшу дитину співати забавлянки малюку, то вона вчитиметься зацікавлювати свого маленького глядача і утримувати його увагу, вправлятиметься подавати інформацію інтерактивно. Відтак творчо розвиватимуться і слухач – глядач і виконавець.

Український дитячий музичний фольклор - це самобутнє явище національної культури, що допомагає розв’язати багато

педагогічних завдань музично-естетичного виховання дітей.

Серед жанрів дитячого музичного фольклору особливо

цінною є музична гра,яка формує у дітей не лише музичні

здібності,а й дійову активність, фантазію та образне

сприйняття.

Дитячий музично – ігровий фольклор.

У дитячому музичному фольклорі відображені естетичні й етичні ідеали, історія, філософія, психологія, дидактика - вся ціннісна система культурної спадщини українського народу, що передається з покоління у покоління. Фольклор як першооснова музичної культури є природним підґрунтям для загального музично – естетичного розвитку, формування музичної культури дітей дошкільного віку.

Окрім того, музичний фольклор – це яскравий і неперевершений зразок природної інтеграції аудіальних, візуальних і синтетичних мистецтв. Виховна ефективність цього синкретизму доведена багатовіковим існуванням етнопедагогіки. З най давніших часів діти брали участь у обрядових обрядах, виконували ритуальні дії, пісні – ігри, хороводи тощо. Кожен календарний обряд обов’язково був спрямований на виховання людської душі. Для дітей це була свого роду школа полі художнього виховання, основа соціалізації, прилучення до художньої літератури.

Жанри дитячого музичного фольклору: веселі пісеньки – пестушки (забавлянки), наспівні колискові, жартівливі ігри з використанням ритмічних рухів, дитячих музичних іграшок (торохтілок) та музичних інструментів споконвіку були частиною дитячого життя. Нині різні жанри дитячого музичного фольклору використовують у естетотерапії - системі інтегративної терапії, яка передбачає лікування звуком, рухом, кольором тощо.

Музична мова дитячого фольклору.

Основними ознаками музичної мови дитячого фольклору є простота мелодій, що мають невеликий діапазон, нескладні ритми та повторюваність. Саме тому діти швидко запам’ятовують і репродукують малі фольклорні писемні форми.

Слід наголосити на особливому значенні дитячого музичного фольклору у розвитку співацьких навичок дітей: простота і невеликий діапазон мелодій малих фольклорних пісенних форм сприяють розвитку гнучкості голосу вже з наймолодшого віку, формуванню дихання, розвитку координування слуху та голосу, вміння співати протяжно, наспівно. А сюжетність дитячого музичного фольклору сприяє тому, що діти виконують його ще й з великим задоволенням.

Усі зазначені особливості музичної мови дитячого фольклору, її наближеність до можливостей дитячого голосу спонукають дітей не лише повторювати вивчені твори, а й активно проявляти ініціативу, емоційну чутливість під час виконання фольклорного твору, ставати його своєрідним співавтором.

МУЗИЧНІ ІГРИ У МЕТОДИЦІ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ВАСИЛЯ ВЕРХОВИНЦЯ.

Слід зазначити, що дитячий фольклор у практиці музичного розвитку дітей дошкільного віку використовували багато українських педагогів, що одночасно були ще й композиторами та етнографами: Микола Лисенко, Микола Леонтович, Кирило Стеценко, Яків Степовий, Станіслав Людкевич та інші. Особливий інтерес у цьому напрямі викликає методика естетичного виховання Василя Верховинця, який у 20-30-ті роки 20 сторіччя довів, що дитячий музично - ігровий фольклор є міцним фундаментом для творчого розвитку дітей.

В основі методики естетичного виховання дошкільників та молодших школярів, яку розробив Василь Верховинець, - ігрова діяльність дітей. Згідно з теорією народної педагогіки саме в іграх, поєднаних зі співами та танцями, дитина естетично розвивається найбільш інтенсивно. Ця ідея стала підґрунтям для створення системи музичних ігор на основі дитячого фольклору.

Особливу роль під час спілкування дитини з фольклорним твором Василь Верховинець відводив педагогові, який мав, зокрема:

· вибрати гру, що відповідає дитячому вікові;

· зацікавити дітей;

· провести гру з дітьми у легкій і доступній формі;

· дати змогу дітям само реалізуватися;

· забезпечити позитивний емоційний контакт дітей з фольклорним твором.

Василь Верховинець(1880 - 1938)- український композитор, педагог-хормейстер, хореограф і етнограф. Створив власну методику музичного розвитку дітей на основі синтезування музики, народного танцю, дитячих ігор та театралізованих пісень: одним із перших в Україні почав описувати танці з використанням схематичного позначення розташування танцюристів.

Музичні ігри за Василем Верховинцем це - інсценівки дитячих народних пісень з елементами театралізації та хореографії, які базуються на фольклорній основі.

Музичні ігри для дітей дошкільного віку за Василем Верховинцем : «Труби, Грицю в рукавицю»( для дітей 4-5 років) ; «Зробимо коло» (для дітей 4-5 років); «Їду, їду»(для дітей 5-6 років); тощо. Вони цілком відповідають світу почуттів та емоцій, що їх переживає дитина, створюють атмосферу психологічного комфорту, підтримують радість пізнання світу, формують почуття насолоди від навчання. Музичні ігри за Василем Верховинцем – це спілкування з дитиною на рівні емоційно - духовних зв’язків, пошук дитячої довіри, щирості, відвертості як необхідних чинників формування людської особистості.

«Роль родини в музичному розвитку дитини».

(Консультація для батьків дітей старшого дошкільного віку).

При народженні кожна дитина має тонкий музичний слух і добре відчуття ритму. Втім, якщо ці здібності не розвивати, з часом вони згасають. На думку дослідників, саме завдяки музичному слуху та відчуттю ритму малюки здатні сприймати мовлення людей. Із суцільної мішанини звуків вони з часом починають виокремлювати слова, упізнаючи їхні ритмічні схеми. Усього за кілька місяців у пам’яті малюків накопичуються сотні слів: ритмічно – звуковисотно – інтонаційно організованих звукових елементів.

Малюки ростуть, йдуть до дитячого садка. У цей час розвивати їхні розумові здібності, збагачувати палітру емоційності, зміцнювати духовне та психічне здоров’я та навіть формувати теплі, довірливі стосунки з однолітками, педагогами та батьками можна за допомогою свідомого навчання музики.

Співпраця педагогів та батьків.

У нашому дитячому садку ми регулярно проводимо «День відкритих дверей», коли батьки мають змогу стати безпосередніми учасниками освтньо – виховного процесу, побачити, як музичний керівник працює з їхніми дітьми, як зацікавлює їх, як прищеплює любов до музики. Проте роботи у цьому напрямку лише музичного керівника дитячого садка не достатньо. Він є лише помічником у вихованні дитини, яка вчиться, насамперед, у батьків – бо вони є первинною основою її знань, свідомості та буття. Тож запорукою успіху у вихованні дітей є співпраця педагогів та батьків.

Отже, батьки мають спонукати своїх дітей до музичної творчості, брати разом з ними участь у різних творчих заходах, влаштовувати родинні свята, вечори розваг, створювати імпровізовані оркестри. Якщо дитина захотіла влаштувати самодіяльний концерт удома – батькам варто натхненно підтримати цю ідею.

Родинні свята.

Родинні свята узагалі мають велику силу. День Матері, День Батька, Дні народження, які супроводжуються піснями, танками, віршами, не лише згуртовують родину, а й допомагають сформувати у дитини ціннісні поняття, розкривати її творчі здібності. Батькам слід прищеплювати своїм дітям любов до Батьківщини, шанобливе ставлення до ветеранів війни, літніх людей, співчуття до людей з обмеженими можливостями. А музика в цьому лише допомагатиме.

Музичні враження.

Ми пропонуємо батькам також відвідувати разом з дитиною концерти, театральні вистави, переглядати дитячі телепередачі, які сприяють наповненню духовного світу дитини, розширенню її світогляду,ознайомленню з традиціями, святами, казками українського народу. Збагатити дітей музичними враженнями допоможуть, зокрема, такі телепередачі, як «Крок до зірок», Срібний апельсин», Уроки тітоньки Сови», «Веселі нотки».

Проте Найліпшим прикладом для своїх дітей є самі батьки. Вони є основним джерелом, звідки дитина бере зерна істини. А проаналізувати рівень зацікавленості батьків музичним розвитком своєї дитини можна за допомогою анкетування.

Запитання для батьків щодо музичного розвитку їхньої дитини

Чи вважаєте музичне виховання важливим у розвитку вашої дитини?Чому?

Чи слухаєте разом з дитиною музику (у живому виконанні, аудіо записі, відеозаписі)?

Чи берете участь у святах, розвагах, що проводять у дошкільному закладі?

Чи співаєте разом зі своєю дитиною вдома( колискові, забавлянки, жартівливі пісні)?

Чи імітуєте голоси героїв під час читання з дитиною казок, чи озвучуєте їхній спів?

Чи музикуєте з дитиною? Якщо так, які музичні інструменти використовуєте – іграшкові чи справжні?

Чи підтримуєте дитячу ініціативу у створенні музично – ігрових ситуацій(гра в музичне заняття, концерт, театр тощо)?

Чи готуєте разом з дитиною музичні номери, виступи – сюрпризи до родинних свят, приходу друзів?

Чи ділитеся з дітьми власними талантами і вміннями? Якщо ні, то чому?

Як часто відвідуєте професійний театр разом з дитиною? Чи обмінюєтеся враженнями?

Чи поєднуєте діяльність дитини в побуті з творчістю?Як саме?

Яким чином підтримуєте музичні інтереси вашої дитини?

Чи підтримуєте розмову з дитиною, коли вона ділиться своїми музично – естетичними враженнями?

Чи маєте вдома мистецьке середовище? Яке воно?

Чи збираєте музичну фонотеку для слухання й танцювальної – ігрової діяльності дитини (музичні казки, дитячі пісні, дитячі балети й опери, інструментальні п’єси, сучасну естрадну музику тощо) та відеотеку?

Яка музика подобається вашій дитині? Яка музика подобається вам?

Чи зверталися за порадами до педагогів щодо музичного виховання вашої дитини?

Музика має великий вплив на формування свідомості дитини, її духовного світу, сприймання навколишнього світу. Будь – яке музичне спілкування з дитиною слід будувати на спільній діяльності, партнерстві, де ведучий – дорослий, а партнер – учасник – дитина.

Любов до музики, прищеплена в дитинстві, може стати міцною основою подальших досягнень та успіхів дитини. Раннє навчання музики відкриває широкий шлях до інтенсивного розвитку сенсорних здібностей, створює надійний фундамент для становлення й подальшого розвитку всіх пізнавальних процесів, гармонійного поєднання емоційного і раціонального, духовного життя людини у майбутньому.

Тож завжди кажемо батькам: «Підтримуйте свою дитину, допоможіть їй розкрити себе, адже, як стверджував Василь Сухомлинський, музичне виховання – це не виховання музиканта,а, передусім, виховання людини».

/Files/images/muzika/81592978.gif

Музика в житті малюків.

(Консультація для батьків дітей раннього та молодшого дошкільного віку).

У дитини одним із перших формується слуховий аналізатор, тож музика найраніше серед усіх видів мистецтва стає доступною для сприйняття дитини. Приємні, злагоджені звуки потрібні для гармонійного фізичного та інтелектуального розвитку дитини і у лоні матері, і після народження. Вони сприятливо діють на настрій дитини, викликають у неї відчуття задоволення.

Благодатні звуки.

Медики стверджують, що нестача у житті сучасних дітей благодатних звуків викликає хвороби. Дзюркіт струмка, шелест листя, щебетання птахів та багато інших звуків, серед яких людина жила впродовж тисячоліть, сьогодні змінилися на гул реактивних літаків, гуркотіння автомобілів та побутової техніки. Дитина частіше чує постріли, лайливі слова, зойки жаху з телевізору, ніж ніжний спів матері. Прикро, але батьки зазвичай не надають цьому значення, вони просто не знають, що благодатні звуки природи та музики мають величезний вплив на організм на фізіологічному рівні.

Доведено, що музика може заспокоювати чи збуджувати нервову систему, прискорювати чи уповільнювати роботу серця та дихання, нормалізувати артеріальний тиск, підвищувати рівень ендорфіну (речовини, яка виробляється в мозку і сприяє підвищенню життєвого тонусу людини, усуненню больового синдрому), регулювати температуру тіла, активізувати імунітет, стимулювати вироблення гормонів, що блокують стрес.

Вплив музики на психологічний стан людини.

Музика має потужний психологічний вплив на людину. З огляду на це важливо звернути увагу, яку музику слухають батьки та їхні діти. Збуджуюча, гучна музика, що виражає агресивний настрій, позбавляє людину – і дорослого, і дитину – стану врівноваженості, спокою, і за певних умов, наприклад, на рок –концертах,, спонукає до руйнівних дій. Особливо противопоказана така музика гіперактивним, розгальмованим дітям зі слабким контролем – вона підсилює негативні прояви у їхній поведінці.

Спокійна музика дарує відчуття радості, любові; здатна гармонізувати емоційний стан і дорослого, і маленького слухача. Таку музику можна використовувати перед сном, щоб допомогти дитині заспокоїтися і розслабитися. Коли дитина ляже у ліжко, батьки можуть увімкнути спокійну, тиху, мелодійну, м’яку музику та попросити дитину заплющити очі, уявити себе в лісі, на березі моря, у саду або будь – якому іншому місці, яке викликає позитивні емоції. Потрібно звернути увагу дитини на те, як розслабляється і відпочиває кожна частина її тіла.

Інтонація мовлення.

Інтонація мовлення людини також надзвичайно потужно впливає на свідомість: і того, хто сприймає це мовлення,і того, хто, власне, говорить. Внутрішній стан, думки, ставлення до світу ми втілюємо в інтонації свого мовлення. А те, що ми говоримо,і як це вимовляємо відповідно накладає відбиток на психологічний стан слухача, впливає на наші стосунки з ним. Наприклад, грубий, різкий голос дорослого може викликати у дитини сильний переляк і стан заціпеніння. Постійно роздратований, незадоволений голос породжує у слухача відчуття, що його не люблять і не цінують як особистість. Натомість навіть відмова, виголошена дитині спокійним, м’яким, немов співчуваючим голосом, допомагає дитині легше примиритися з незадоволеністю її бажання.

Домашні музичні заняття.

Усі чинники, про які йшлося, певною мірою впливають на розвиток власне музичних здібностей дитини. Батькам слід знати, що музичні здібності у дитини можуть виявлятися дуже рано, проте якщо ви не помічаєте особливих їхніх проявів – однозначні висновки про їх відсутність теж не варто робити. Лише систематична турбота батьків про прилучення дитини до музики зможуть закласти в ній «ядро» музичності. Для цього батькам потрібно набратися терпіння. Раджу приділяти музичному розвитку дитини хоча б 3 – 5 хвилин на день, і результат не забариться.

Нагадаю про те, що найважливіше завдання для дорослих – навчити дитину уважно слухати музику. Окрім того, потрібно дбати й про розвиток у дитини співочих навичок, уміння ритмічно рухатися під музику.

Більшість батьків не мають музичної освіти, та це й не обов’язково. Достатньо вміти чисто співати, правильно інтонувати мелодії, виразно виконувати танцювальні рухи. Вдома можна повторювати репертуар, з яким дитину ознайомлюють у дитячому садку. Крім того, на домашніх музичних заняттях є можливість ознайомлювати дітей з новими музичними творами, які знають батьки. Але потрібно зважити на те, що ці твори мають бути зрозумілими дітям.

Дитина дуже емоційно реагує на голос і рухи своїх батьків, із задоволенням наслідує їх. Збагатити уяву дитини про звукову палітру музики допоможуть також різноманітні музичні інструменти (наприклад бубон, барабан, трикутник). З часом батьки зможуть укомплектувати оригінальний домашній квартет із простих музичних інструментів; влаштувати імпровізований виступ такого оркестру перед гостями та родичами, або і навіть залучити і їх до спільного музикування. Така творчість принесе неабияке задоволення насамперед дитині.

Усі батьки хочуть угледіти у своїй дитині хоча б маленький паросток майбутньої талановитої особистості. Крім того, усі хочуть бачити свою дитину доброю, чуйною, такою, що розуміє і цінує красу навколишнього світу. Ці чудові людські риси можна виховати за допомогою мистецтва. Тож раджу батькам не втрачати дорогоцінного часу і почати сіяти зернини творчості у своїх дітях уже з раннього віку. З музикою робити це – суцільне задоволення!

/Files/images/shabloni/muzika/777.png

Відомо, що українці – музично обдарована нація. Від самого народження ми накопичуємо творчий музичний досвід. Відтак уперше самостійно творити мелодію, володіти ритмом. Поєднувати його зі словом, мелодією, рухом українська малеча має змогу у традиційних забавлянках – невеличких за обсягом музично - поетичних, ритмізованих творах.

Традиційні забавлянки для найменших: прелюдія музичної творчості.

Традиційні українські забавлянки можна згрупувати за віковою спрямованістю:

* для немовлят;

* для дітей, які почали сидіти або ходити;

* для дітей віком від 3 до5 років.

Вплив забавлянок на формування музичних здібностей дітей.

Отже, забавлянки здатні розвивати у дітей:

* інтонаційний слух;

* тембровий слух;

* відчуття ритму;

* музичну пам'ять.

Як виховати патріотів.

Нині всі говорять про патріотизм, про впровадження відповідних концепцій у освітній процес, оновлення змісту програм та стратегій їх втілення. Та чи дають нам ці стратегії гарантію того, що в дітей врешті розвинуться необхідні почуття? Чи не ризикуємо отримати натомість таку собі «фабрику патріотів», які насправді люблять Батьківщину показово, задля «пташечки», при цьому залишаючись абсолютно байдужими в душі до своєї країни?

Так,патріотизм є чеснотою, яку не успадковують генетично, а формують і плекають. Передусім – у родині, зміцнюючи само ідентифікацію та відчуття етнічної приналежності дитини, передаючи їй сімейні цінності й традиції. А тому найактуальнішим у дитячому віці є саме «локальний патріотизм», любов до батьків, рідної домівки, вулиці, «малої землі» та всього що з нею пов’язане. Такий підхід, до речі, найбільше культивується в освітніх закладах країн Західної Європи.

Може й нам варто на ньому зосередитися? «Ура – читання» віршів про неосяжну неньку Україну або спів пафосних пісень навряд чи допоможуть дитині відчути живий зв'язок зі своїми національними коренями. З погляду прищеплення патріотизму для неї значно корисніше посадити зернятко в землю або вивчити і заспівати друзям бабусину колискову, якої немає в жодній нотній збірці, придумати казку про місцевий ліс чи пагорб, розробити дизайн паркану свого ігрового майданчика. Варіантів багато. Головне, щоб були вони «душевними», сповненими людської теплоти. Бо те , що йде від серця, назавжди залишає в ньому слід.

Бо найбільша стратегія патріотичного виховання, серед інших, містить можливість бути почутим, реалізованим, успішним у своїй країні. Відчувати потребу в тому, що твої, нехай маленькі, дії приносять користь людям навколо, роблять життя друзів та батьків більш сонячним.

Роль українських народних музичних інструментів у патріотичному вихованні дошкільників.

Сучасні діти мають стільки електронних забавок, що їх складно чимось зацікавити. Але справжньою дивовижею на противагу модним іграшкам можуть стати старовинні музичні інструменти. Діти. Затамувавши подих, слухатимуть історії про те, як вони з’явилися. Розглядатимуть їх, самотужки пробуватимуть вдихнути у народний інструмент новітнє звучання. Бо душа маленьких українців має коріння роду – тож у ній природними обертонами озивається автентична музика.

Чи можна назвати справжнім патріотом людину, яка свою любов до країни, в якій живе, виявляє лише тим, що вдягає вишиванку та зворушливо співає Державний гімн? Напевно цього не достатньо. Бо патріотизм - широке поняття, деякі складові якого взагалі неможливо пояснити: трепетне ставлення до деревця, яке росте у батьківському саду, або щемливої маминої колискової, візерунків на бабусиних рушниках…

Щоб виховати дитину – патріота (а це є нині одним із пріоритетним напрямів роботи педагогів у дитячих садках), варто починати не з голосних фраз та патетики, а з «маленьких» справ. Наприклад, щодня крок за кроком формувати в дітей щиру любов до культурного спадку своєї родини, народу; шанобливе ставлення до традицій держави. З огляду на це в педагогічній роботі, зокрема й музичного керівника, мають бути певні складові.

По – перше, в кожній групі у дошкільному закладі створено спеціальнепредметно – розвивальне середовище, де у вільному для споглядання та користування доступні будуть представлені національні вироби, музичні інструменти тощо. Їх колекція має повсякчас поповнюватися: і не лише старовинними експонатами із бабусиних скринь, а й сучасними предметами, створеними дітьми або їхніми родинами – оберегами, писанками, плетеними кошиками, глиняними кониками – свистунцями, сопілочками тощо.

По – друге, слід систематично ознайомлювати дітей із народнимизвичаями та пов’язаною з ними музичною творчістю. Доброю традицією в садочку є святкування знакових свят, притаманних українцям. Не варто повністю дотримуватися всіх їх канонів – нехай свята будуть адаптовані до дитячого колективу, але основі їх особливості, значення діти мають знати. Лише так, із року в рік повторюючи певні дійства, дошкільники відчують причетність до традицій власного народу – що вони маленька, але важлива частинка держави Україна.

На музичних заняттях до репертуару обов’язково включається народна ігрова та пісенна творчість. Адже вона містить стільки унікальних прикладів! Цікавих і, незважаючи на свою давність, - сучасних. Особливу увагу слід приділити грі на народних музичних інструментах. Цей вид діяльності живить джерело неповторних музичних вражень дитини, розвиває її виконавські навички, спонукає до рухової активності.

Діти завжди хочуть дізнатися про незвичайний їм музичний інструмент або ж невідомий їм музичний інструмент. Тож цікавими для них будуть бесіди, легенди, притчі, перегляд відповідних мультфільмів, спеціально змонтованих відеороликів тощо. Так діти відкриватимуть цікаві сторінки української музичної інструментальної культури, дізнаватимуться, який вигляд мають і як називаються ті чи ті народні музичні інструменти, як на них грають, в яких регіонах України вони побутують. Ці знання – не лише основа інтересу та поваги до національної музичної культури ,а ще й вагоме поповнення загальної ерудиції дошкільників.

Казка про українські народні інструменти.

Якось зібралися разом українські народні музичні інструменти. І виникла між ними суперечка – чия мелодія найважливіша для українців. Кожен інструмент став виводити гарну пісню, демонструвати чарівний голос – тембр та виконавську майстерність. Але робили вони це одночасно, не хотіли поступатися, слухати одне одного. Кожен вихвалявся і хизувався своїми звуками якнайголосніше. Тож перетворилася ця гра на суцільний гамір. Почув про суперечку старий мудрий кобзар, який любив правду і порядок у всьому. І пішов на пошуки тих музичних інструментів – довго йшов і почув нарешті їхній гурт. Старий кобзар одним помахом руки зупинив шум, а відтак промовив: «Друзі, я чув про вашу суперечку. Пропоную вирішити її так: найшановнішим і найповажнішим є той музичний інструмент, який і молоде покоління українців знає, і старі люди не забули – отже, мелодія цього інструмента звучить у серці народу».

Інструменти замислилися, а потім запитали кобзаря: «Як же визначити, хто з нас є тим інструментом?». Старий відповів: «Розійдіться по містах і селах, даруйте людям українську пісню, розказуйте про рідний край красою свого тембру та називайтеся людям – відтак дізнаєтеся, чи чули вони коли – небудь про вас, чи люблять ваш «голос». Через рік зустрінемося і вирішимо, чия мелодія найголовніша».

Кобзар махнув рукою, і музичні інструменти спочатку непевно, а потім все сміливіше розійшлися країною. Залунала українська народна мелодія, у якій було чути ніжність скрипки, смуток трембіти, оптимізм набрів, дзвінкість сопілки, величність цимбалів і жарт бугая. Інструменти грали, а народ насолоджувався їхніми звуками. Але люди завжди казали щось на кшталт: «Гарно звучиш ти, скрипко, але якби додати до твоїх звуків ритм бубна, або переливи свищика – не було б ліпшої музики». Поки інструменти грали по одному, сила їхнього мистецтва була неповною. Тож коли одного разу вони зійшлися у великому місті й об’єдналися в оркестр – музика стала величною, всеосяжною та проникла глибоко в серця людей. Народ співав і танцював до ранку. Зустрілися інструменти через рік із мудрим кобзарем і сказали: «Ми зрозуміли, що кожна наша мелодія є важливою і шанованою,і всіх нас люблять люди, але сила нашої музики – в єдності».

Так була вичерпана суперечка і настала гармонія в світі народної музики. А всім відомо, що коли є гармонія, то народжуються нові пісні й танці. Оживають прадавні мотиви, виникають надзвичайні чарівні мелодії, відомі на весь світ своєю красою. І велике щастя і насолода – почути, як дружньо й весело співає гурт неповторних українських народних музичних інструментів.

Поради на кожен день для музичного розвитку дитини.

Пам’ятка для турботливих батьків

1. Звертайте увагу дітей на всі звуки із навколишнього середовища.

2. Давайте звукам характеристику: високий – низький, короткий – довгий, голосний – тихий, можна заспівати – не можна заспівати.

3. Дослухайтеся звуків у тиші.

4. Виконуйте домашню роботу й одночасно співайте, іноді спілкуйтеся з дітьми розспівано, але завжди - виразно.

5. Під час поїздки у ліфті зображуйте голосом на звук «у» рух угору або вниз. За таким самим принципом відтворюйте траєкторію польоту комах, птахів, літаків тощо.

6. Вмикайте класичну програмну музику під час поїздки в машині. Чи не найліпше підійдуть «Дитячі альбоми» різних авторів – Петра Чайковського, Володимира Ребікова, Клода Дебюссі, Віктора Косенка.

7. Звертайте увагу дітей на настрій музики та її характер.

8. Співайте колискові або вмикайте аудіо записи повільної, приємної музики під час того, як дитина засинає.

Звичаї – це скарб українського народу.

Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками.

Але звичаї – це не відокремлене явище в житті народу, це – втілені в рухи і в дію світовідчуття, світосприймання та взаємини між окремими людьми. А ці взаємини і світовідчуття безпосередньо впливають на духову культуру даного народу, що в свою чергу впливає на процес постання народної творчості. Саме тому народна творчість нерозривно зв’язана з звичаями народу.

Звичаї народу – це ті прикмети, по яких роз пізнається народ не тільки в сучасному, а і в його історичному минулому.

Народні звичаї охоплюють усі ділянки громадського, родинного і суспільного життя. Звичаї – це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах. Звичаї а також мова – це ті найміцніші елементи, що об’єднують окремих людей в один народ, в одну націю. Звичаї, як і мова, виробилися протягом усього довгого життя і розвитку кожного народу.

В усіх народах світу існує повір’я, що той хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він блукає по світі, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку та пристановища, бо він загублений для свого народу.

У нашого, українського народу існує повір’я, що від тих батьків, які не дотримуються звичаїв, родяться діти, що стають вовкулаками..

Вовкулака – це завжди понурий, завжди чимось незадоволений чоловік; в день святого Юрія він перекидається вовком, бігає разом з іншими звірами по лісі і має лише опасок на своїй довгій кудлатій шиї; а в день зимового Миколи він знову перекидається чоловіком. Вовкулака, бувши в людській постаті, до церкви не ходить, з людьми не вітається і звичаїв людських не знає.

Наш великий поет Тарас Шевченко, звертаючись до України, як до матері, що вічно страждає, питається:

Чи ти рано до схід - сонця

Богу не молилась?

Чи ти діточок непевних

Звичаю не вчила?

Як бачимо з цих слів Шевченка, не вчити своїх дітей звичаїв – це такий же великий гріх для матері, як гріх не молитися Богові.

Наша Україна велика. Українці розселені на багатьох сотнях кілометрів від Кубані по Сян і ще донедавна були розірвані різними державними кордонами. Живе на Україні 45 мільйонів людності, які, на щастя мають більше звичаєвих особливостей спільних, ніж різних.

Коли ми почнемо приглядатися, то побачимо, що звичаї нашого народу на диво між собою близькі. Хто його знає, чи не є саме ця близькість звичаєм тим цементуючим матеріалом, що перемагає своєю міццю всі інші сили, які працюють на руйнування єдності нашого народу.

Усна народна творчість також може служити класичним прикладом єдності між усіма українськими землями. Ця спільність мови та звичаїв завжди була тими вузлами, які зв’язували наш народ, коли він був штучно поділений державними кордонами. Не випадково в Україні існує повір’я, що духи всіх дітей – живих і мертвих, забутих і без вісти пропалих – на Святий Вечір злітаються до своїх матерів на таємну вечерю, і ніякі віддалі, кордони, кам’яні мури і залізні брами цьому перешкодити не можуть.

Як бачимо, звичаєвий обряд «Святої Вечері» символічно об’єднує всіх людей, що належать до одного народу, однієї нації.

Ми, українці, нація дуже стара, і свою духову культуру наші пращури почали творити далеко до християнського періоду на Україні. Разом із християнством Візантія принесла нам свою культуру, а не культуру взагалі. У нас на Україні вже була національна культура, Володимир Великий тільки додав християнську культуру до своєї рідної, батьківської культури.

Зустріч Візантії з Україною – це не була зустріч бідного з багатим; це була зустріч якщо не рівних, то близьких потугою, але різних характером культур. Ще й тепер ми маємо в своїх звичаях і народній усній творчості зустрічі, поєднання староукраїнської, дохристиянської і християнської культур. Але ми до цього вже так звикли, що іноді не можемо розпізнати, де кінчається в народних звичаях староукраїнське і де починається християнське. Бо староукраїнські традиції ввійшли у плоть і кров наших звичаїв, і тепер ми собі не уявляємо Різдва без куті, Великодня – без писанки, Святої Тройці – без клечання, навіть називаємо це останнє свято «Зеленими Святами». Всі ми відзначаємо свято Купала, на «Введення» закликаємо щастя на майбутній рік, на «Катерини» кличемо долю, а на «Андрія» хто з нас не кусав калети і яка дівчина не ворожила, чи вийде заміж цього року? Нарешті, діти , бавляться весною, співають:

«А ми просо сіяли, сіяли,

Ой дід - Ладо сіяли, сіяли …»

Співають подібне і дівчата, ведучи хоровод:

«Ой дід, дід і Ладо…»

Все це – наша дохристиянська культура, наша найстарша традиція. Кутя – це символ урожаю, писанка – це символ народження весняного сонця. Зеленим гіллям наші предки охороняли своє житло від нечистих духів, що прокидаються(так вони вірили) разом із воскресінням природи – від русалок, мавок, перелесників… Купало – це типове дохристиянське свято з усіма староукраїнськими атрибутами. Ладо – це поганський бог кохання і розмноження.

На час, у який ми тепер святкуємо Різдво Христове, колись, ще до християнства на Україні припадало свято зимового повороту сонця. Це був час ворожіння на майбутній рік, а тому ми і тепер маємо в різдвяних звичаях цілу низку дохристиянських елементів, що мали своїм призначенням накликати добрий урожай у наступнім році, багатство і добробут у дім господаря, щасливі лови для мисливця, весілля для дівчини та щасливу мандрівку для парубка – дружинника князя або й самого княжича. Всі стихійні сили природи умиротворяються та закликають ся, щоб не діяли на шкоду людям і худобі.

Про все це співається в колядках, що були відомі далеко ще до початку християнських часів на Україні. Це виявляється і у звичаєвих обрядах, як ось: дванадцять полін, дванадцять святвечір них страв, закликання на вечерю моро за, вовка, чорної бурі та злих вітрів, дідух на покутті, сіно на столі.

Всі ці рухи, дії і слова, що на перший погляд не мають ніякого значення в житті людини, віють на серце кожного з нас чаром рідної стихії і є для душі живущим бальзамом, який сповнює її могутньою силою.

Патріотичне виховання засобами музики.

Музичне мистецтво у педагогіці є важливим та ефективним засобом виховного впливу на дитину. Ввести маленьких дітей у чарівний світ музики, виховувати на її основі добрі почуття, прищеплюючи моральні якості – яка це вдячна і разом з тим важлива справа.

Під морально – патріотичним вихованням ми розуміємо процес сприяння морально – патріотичного становленню людини, формування в неї таких якостей:

- моральних почуттів (сумління, обов’язку, віри, відповідальності, громадянськості, патріотизму);

- моральне обличчя (терпіння, милосердя, толерантність);

- моральні позиції (здатності розрізняти добро і зло, виявляти самовідданість, готовність до подолання життєвих випробувань);

- моральної поведінки ( готовності служіння людям і Вітчизні, проявів духовної стійкості, доброї волі).

Одне з завдань музичної освіти – формування патріотичних почуттів у дітей дошкільного віку засобами музики.

Саме в дошкільному віці формуються задатки моральності, розуміння того, що таке «добре» і що таке «погано».

Мета музичного керівника в дошкільному закладі полягає не у вихованні окремих талантів,а в тому, щоб усі діти полюбили музику, щоби для всіх вона стала духовною потребою.

Те, що згаяно в дитинстві, ніколи не надолужити в роки юності й тим більше в дорослому віці. Чуйність, сприятливість до краси в дитячі роки незрівнянно глибша, ніж у пізніші періоди розвитку особистості. Одним із головних завдань музичного керівника є виховання потреби в прекрасному, яка визначає весь устрій духовного життя дитини, її взаємин у колективі.

Потреба в прекрасному утверджує моральну красу, народжуючи нетерпимість до всього вульгарного, потворного.

«Тримаючи в руках скрипку, людина не здатна вчинити погано» - говорить народна мудрість.

Усі види музичної діяльності можуть бути задіяними як засоби патріотичного розвитку, проте основним видом лишається слухання музики.

Чим раніше дитина отримає можливість познайомитись з українською класичною та народною музикою, тим більш успішним стане її загальний та патріотичний розвиток. Маленькі діти мають обмежені уявлення про почуття та переживання людини, які проявляються в реальному житті. Науковці зазначають, що діти дошкільного віку віддають перевагу життєрадісним, маршовим творам та веселим пісням. Далі ідуть патріотичні пісні, пісні героїчного характеру та лише на третьому місці – ліричні, спокійні твори та пісні. Це значить, що в дітей необхідно розвивати здатність до співпереживання чужої радості, горя, любові до ближнього. У міру накопичення музичного досвіду в дітей розвивається емоційний відгук на твори. Емоційна чуйність до музики допомагає зрозуміти, пізнати серцем та розумом художні твори.

В Україні духовне – моральне виховання традиційно здійснюється на основі релігії, фольклору. Слухаючи народну, духовну музику та твори великих, українських композиторів, в основу яких лягла народна пісня, казка, легенда, малята освоюють безцінний культурний досвід поколінь, усвідомлюють і опановують народну мелодію, хвилювання простих українських людей, оспівування краси рідної природи.

Мета заняття з дітьми народною музикою – не лише познайомити їх зі зразками фольклору, а й прищепити любов до ближнього, уміння виразити свої почуття за допомогою голосу, жесту, руху, тобто виховання музичних і творчих навичок.

Для реалізації завдань по морально – патріотичного виховання дошкільникам необхідний комплексний підхід, який здійснюється в нашому дошкільному закладі на заняттях, у грі, на прогулянці, під час свят та розваг. На святах порушувались декілька тем: «Любов до дня Незалежності», «Любов до Матері», «Любов до Батьківщини». Нам хочеться, щоб малюки знали Батьківщина – це все, що їх оточує, рідні та близькі люди, які піклуються про них, рідна природа, рідна мова, пісні та вірші, музика й танці – усе вчить дитину пишатися надбаннями свого народу й бережно ставитися до них .

Послідовна, систематична, добре організована робота з патріотично – морального виховання в нашому закладі сприяє естетичному та інтелектуальному розвитку дітей, розвиває творчу та пізнавальну активність, формує усвідомлене ставлення до сприйняття музики, інших видів мистецтва.

Це наповнює дітей радістю, відкриває безкрайній світ добра, світла, краси та навчить їх творчо змінювати навколишній світ.

ФУНКЦІЇЇ УКРАЇНСЬКИХ ДИТЯЧИХ МУЗИЧНИХ ІГОР

Динамічні глобальні зміни, що відбулися в Європі впродовж останніх двохсот років в усіх сферах життєдіяльності світового суспільства, зокрема, в освіті та культурі, відкрили нові можливості розвитку психолого-педагогічної наукової думки в Україні, поставили першочергові завдання, пов’язані з модернізацією підходів до виховання молодого покоління.
Зрозуміло, успіх зазначеного процесу багато де в чому визначається сучасною системою дошкільного виховання. Саме в дошкільному віці відбувається засвоєння індивідом норм і цінностей соціуму, ідентифікації себе та утвердження національної ідентичності, отже – період дошкільного дитинства постає як першооснова соціально-культурного становлення особистості.
Фундаментальним засобом пізнання світу для дітей є гра. Вона зароджується у дитини в ранньому віці, є основним видом її діяльності. Спочатку йде опанування суб’єктом предметами та способами дій з ними. Пізніше, через гру, малюки задовольняють потреби у спільному житті з дорослими, спілкуванні з ними. В ігровій формі, мимоволі, позасвідомо проходить процес загального розвитку особистості, накопичується життєвий досвід. Недаремно відомий український дитячий письменник Василь Довжик зауважував: “... хитра ж штука, оця народна гра! Ви думали – такі собі пустощі, коли роботи нема чого, то в креймахи грають, аби збавити час, а вона ота забавка – мистецтво. А вона має свій погляд на людину, Батьківщину, добро, уявлення про тебе і світ. Бо мистецтво – це метод пізнання себе і світу. А гра записала в собі і закодувала в генах дії не лише народні знання, а нас із вами, наш національний характер”
Саме у грі малята пізнають світ, себе, одне одного, змагаються, налагоджують товариські або дружні стосунки між собою, відчувають та надають допомогу, через гру виховується відчуття відповідальності тощо.
Однак, аналізуючи проблеми дошкільного виховання, формування початкової дитячої свідомості, розвитку соціальних інстинктів, мови, морального та естетичного виховання особистості, можна констатувати, що останнім часом педагогами приділяється недостатня увага народній дитячій грі. Дитяча іграшка, дитячі ігри, передусім музично-рухливі та дидактичні, сьогодні не стають предметом науково-методичного розгляду і застосування.
Очевидною є актуальність проблеми наукового обґрунтування народної дитячої гри, підходів до визначення її місця і ролі у житті людини, визначення функцій українських народних дитячих музичних ігор з точки зору їх виховного впливу на дитину дошкільного віку. Актуальною є також потреба розробки комплексних педагогічних методик музично-творчого виховання дітей дошкільного віку, що мають ґрунтуватися на національних цінностях, принципах творчості й самостійності, органічно співвідноситися з життєдіяльністю дитини, відповідати особливостям її психофізіологічного розвитку, сприяти формуванню дитячої свідомості. У цьому контексті, на нашу думку, непересічну виховну цінність має український дитячий музичний фольклор, який постає визначальним чинником виховання дітей дошкільного віку та органічного усвідомлення ними духовного багатства свого народу.
Отже, мета статті полягає у визначенні функцій українських дитячих музичних ігор, актуалізації засад, на основі яких, на наш погляд, має відбуватися сучасне музично-творче виховання дошкільнят.
В.Сухомлинський писав: “Гра – це величезне світле вікно, крізь яке в духовний світ дитини вливається живлячий потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра – це іскра, що засвічує вогник допитливості” . За В.Сніжко, “гра – це не пустощі. Це своєрідне мистецтво. Гра – це характер народу. Український народ свято береже свою мову, пісню, гру і природу. Бо в усьому цьому і є його правдивість. Народні ігри – це життя” .
В українських народних дитячих іграх закладена психологія українця – працьовитого господаря, умілого хлібороба, захисника прав особистості. Українські ігри включають всі види природних рухів: ходу, біг, стрибки, боротьбу, лазіння. Окрім цього, в музичних іграх всі учасники обов’язково співають, рухаються зі співом або під музичний супровід, ритмічно плескають, тупають, водять хороводи, а отже – розвиваються музичні нахили вихованців у здійснюваній ними музичній діяльності.
“Гра є моделюванням дійсності і озвучуванням певного фрагмента її”, – зазначає М.Шуть. Під таке трактування ним віднесене самокерування поведінкою, відтворення, успадкування та примноження суспільного досвіду, формування та узагальнення творчих компетенцій особистості тощо. Автором підкреслюється, що моделювати дійсність – “значить “ліпити” щось за обраним оригіналом чи образом, тобто “формувати” дещо реальне засобами умовного, з метою дослідити складне явище, процеси, об’єкти, зв’язки” . На нашу думку, у музично-фольклорному середовищі, яке створюється засобами дитячого музично-ігрового фольклору, і формується це “дещо реальне засобами умовного”.
Гра, як головна умова духовного розвитку дітей та основний стимул до творчості, вимагає від батьків та вихователів привабливих умов пропонування їх дітям, врахування особливостей дитячого віку та специфіку народної музики як виду мистецтва. В ігровій формі або з використанням ігрових елементів дитячого музичного фольклору, на засадах добровільності, без напруги, враховуючи індивідуальність кожної дитини, поповнюється новими враженнями емоційна сфера дошкільнят, розширюється певне коло їхніх уявлень про навколишній світ. У малят збільшується словниковий запас, концентрується увага, розвивається мова, пам’ять. У дітей з’являється бажання проявляти себе у музично-виконавській діяльності.
Отже, в українських народних дитячих іграх відбувається дитяче моделювання соціальних відносин у здійсненні вихованцями такої активної діяльності, під час якої вони добровільно оволодівають соціальними функціями, стосунками й мовою як головним засобом спілкування. До того ж, в музичних іграх у дітей розвиваються музичні здібності, уява, природна та музична пам’ять, формуються моральна й інтелектуальна сфери. А в рухливих іграх вдосконалюється дитячий організм, що сприяє фізичному розвитку підростаючої особистості.
Музичні ігри в українській дитячій музичній творчості становлять вагомий пласт. Вони є цариною власне дитячого музичного фольклору, в якому віддзеркалюється дитяче світосприйняття, і який має особливе значення в розвитку та формуванні особистості. Українські народні дитячі музичні ігри – це невеличкі музично-поетичні твори, в основі яких лежить розкриття різних життєвих ситуацій засобами музично-рухових елементів шляхом поєднання музики, хореографічних рухів, пантоміми, слова тощо. Вони проводяться у гурті, найчастіше – у колі, як символі життя.
Варто зазначити, що основним компонентом календарних обрядів є хороводні ігри, що, з історичної точки зору, є найдавнішими. Раніше діти, спостерігаючи життя дорослих, імітували у своїх іграх календарні й сімейні обряди, виконуючи при цьому відповідні пісні. Значна їх частина перейнята з репертуару дорослих, особливо з обрядового фольклору. В сучасному світі вони є плодами творчої діяльності самих дітей. Історично пов’язаний з підготовкою молодого покоління до дорослого життя, в контексті нової парадигми людинотворення, ігровий жанр дитячого музичного фольклору забезпечує інтегративне музично-творче виховання дітей. Ілюструючи дії дорослих, знайомлячи дітей з народними обрядами, традиціями, святами, ритуалами, в ігровій формі залучаючи малюків до різних видів діяльності в різноманітних видах мистецтва, дитячі музичні ігри насамперед виконують функцію соціалізації та культурологічно-етнічну функцію.

Музика і діти дошкільного віку

Дитину змушують вчити ноти, розучувати гами, різні музичні етюди , навчають, як правильно тримати пальці, як правильно сидіти. Але дитина, особливо дошкільнята, все це не вважають музикою. Дуже часто дитина вчитися грати на якомусь інструменті, але не розучує, жодної знайомої йому дитячої пісні. А музика, яку його змушують вчити, йому не зрозуміла, заняття музикою відповідно стають не цікавими. Тому необхідно з раннього дитинства розвивати музикальність в дітях. Якщо дитина має багато музичних вражень, йому набагато легше розуміти і слухати різну музику. Відомо, що вже в утробі матері плід реагує на музику, особливо позитивно на класичну: Моцарт, Бах, Вівальді. Звичайно ж, на музичний смак дитини впливає середовище, в якому росте малюк, музичні уподобання його батьків. Спочатку дитині подобається класична музика (більший відсоток дітей цікавиться класичною музикою), потім у міру дорослішання додається музика з мультфільмів, музика яку він чує по радіо, телебаченню. Що ж дитина думає про музику, яка її роль у житті людини?
Більшість дошкільнят вважають, що музика просто необхідна людині. Під неї можна співати, танцювати, сумувати, розважатися, відпочивати, відзначати свята, так вони висловлюють своє ставлення до музики. В основному дошколята віддають перевагу веселою, рухомий музиці.
Дошколята знають, що пишуть музику композитори, знають деякі музичні інструменти, в основному це піаніно, барабан, гітара. У цьому віці вони розуміють, що музику можна виконувати на декількох інструментах одночасно. Діти розрізняють музичні жанри: можуть відрізнити вальс, марш. Розуміють, що таке балет, але складно для їх сприйняття: опера, хорова музика. Улюбленим музичним жанром дітей є пісня. Діти співають, коли грають, коли купаються, одягаються. Вони співають, так як відчувають потребу свого емоційного виразу. Співають, коли хочуть самоствердитися в своєму колективі. Співають, коли хочуть привернути до себе увагу оточуючих. Дошкільнята люблять поєднувати різну діяльність: співати і танцювати, грати на музичному інструменті і собі підспівувати, малювати і слухати музику або співати. Діти здатні розрізняти характер музичних творів. Коли приходять гості, вони просять поставити веселу музику, в дитячому саду воліють дитячі пісні або класичну музику. Будинки люблять слухати сучасні пісні.
Намагайтеся підтримувати цю любов до музики у дитини. Пояснюйте деякі музичні твори, знайдіть уривки з музичних творів, які виражають різні емоції. Адже в цьому віці дитина тільки вчитися розуміти і слухати музику. Якщо Ви любите наспівувати, робіть це разом з дитиною. Намагайтеся, щоб дитина щодня слухав класичну музику, можна зробити п'ятихвилинки: включити класичне музичний твір і трохи розслабитися, відпочити разом з дитиною. Відвідуйте театри, дошколята люблять дивитися балет, дуже добре сприймають Чайковського "Лускунчик". Якщо дитина займається в музичній школі, дуже важливо, щоб батьки брали активну участь у навчанні. Влаштовуйте домашні концерти, в яких разом з дитиною виконуйте різні музичні твори, нехай це будуть дитячі пісеньки, а може щось із сучасних пісень. Беручи участь у таких концертах, дитина розуміє, що він приносить радість, веселощі, а значить музика - це добро. Заохочуйте гру дитини на музичному інструменті, якій він навчається в музичній школі, навіть, якщо Вам здається, що дитина грає, не дуже добре, спочатку оплески, а потім тактовно скажіть свої зауваження. Але, у жодному разі не змушуйте дошкільника займатися музикою, якщо бачите, що ці заняття йому неприємні.
Пам'ятайте, що заняття музикою розвивають інтелектуально. При музичних заняттях працюють всі відділи головного мозку. Різні дослідження показують, що музичне навчання підвищує успіхи в читанні, розвиває слух, просторове мислення, розвиваються моральні якості дитини. Прослуховування коротких музичних фрагментів активізує аналітичні відділи мозку
Тепер ви знає, як тісно пов'язані музика і діти дошкільного віку.

Поради батькам

- заохочуйте творчість дитини, підтримуйте її ініціативу;
- надавайте дитині можливість слухати досконалі за формою, доступні для розуміння сольні та хорові твори;
- підтримуйте бажання слухати музику, емоційно відгукуватися на неї, передавати свої враження;
- виважено ставтесь до вибору дитиною музичних творів для прослуховування, пропонуйте її увазі не лише легку, ритмічну дорослу музику, а й класичну та дитячу;
- вправляйте дошкільників у визначенні жанру музичного твору, називанні інструмента, на якому він виконується;
- використовуйте музику в аудіо – та відеозаписах;
- організовуйте перегляд доступних дітям за змістом оперних і балетних вистав, відвідування концертів, музеїв;
- навчайте дитину розрізняти “музику природи” – співи птахів, звуки різних комах, шелест листя дерев та хвиль води тощо, порівнювати природну музику зі створеними людьми мелодіями, знаходити в них спільне та відмінне;
- використовуйте високохудожню музику з яскравими образами, різними настроями, під яку дитина може по-різному відтворювати ходьбу, біг, стрибки, рухи танцю тощо;
- розвивайте вокальні дані дошкільника, його музичні та акторські здібності; - вправляйте дитину в умінні співати дзвінко, легко, правильно інтонуючи мелодію;
- викликайте в дошкільника піднесене, радісне самопочуття від співу;
- навчайте сприйнятливості до емоційної реакції на музичний твір;
- залучайте дитину до спільних співів;
- сприяйте виникненню бажання придумувати нескладні мелодії;
- залучайте до театрально-ігрової діяльності;
- створіть театр вдома: розігруйте елементарні життєві ситуації з іграшками, інсценізуйте знайомі літературні твори, казки, оповідання, вірші;
- звертайте увагу дитини на осмислення змісту художніх творів, особливості характерів та поведінки різних персонажів;
- навчайте оволодівати засобами емоційної виразності, виражати почуття мімікою, жестами, інтонацією, словами; вправляйте в цьому;
- заохочуйте творчість дитини, підтримуйте її ініціативу, схвалюйте вдале виконання ролі;
- відвідуйте разом з дітьми театри (ляльковий, драматичний, юного глядача тощо).

Музика, як привід для радості

/Files/images/muzika/nashi_pesni.jpg

Головною метою дошкільної освіти на сучасному етапі розвитку суспільства є створення сприятливих умов для особистісного становлення творчої самореалізації кожної дитини, формувати її життєвої компетенції, розвитку її ціннісного ставлення до світу Природи, Культури, Людей, самої себе.
Щоб дитина виросла чуйною, милосердною, відвертою, могла здійснювати добрі вчинки і співпереживати, радіти від щирого серця, ми, дорослі, оточуємо її любов’ю та красою. Невичерпним джерелом такої краси віддавна є мистецтво – живопис, театр, музика. Завдання педагога – допомогти дитині пізнати спадщину рідної культури і зробити її своїм духовним надбанням.
Музика посідає особливе місце в житті кожної дитини, а задля повноцінного й одухотвореного життя музика необхідна і кожній дорослій людині. І це не дивно, адже цінності музики, у більшості випадків, суб’єктивні.
Суб’єктивізм музики у поєднанні з дитячою відкритістю і безпосередністю змушує переосмислити завдання початкового етапу музичного навчання і виховання з позиції «дитина в музиці», що орієнтована не лише на закони музики як виду музичного мистецтва, а на потенційні можливості самої дитини.
У теорії загальної музичної освіти зроблено акцент на пізнавальній функції музики. Та чи варто дитячу музичну педагогіку підпорядкувати саме цій функції? Пригадайте себе у дитинстві або поспостерігайте за малюками, які співають улюблені пісні, барабанять у барабани, рухаються під жваві ритми тощо. Навряд чи внутрішнім мотивом таких їхніх дій є бажання щось пізнати, хіба що реакцію дорослих. Скоріше під час такої «гри в музику» діти просто радіють. Тільки в умовах радості діти розкривають ті свої потенційні можливості, про які ми, дорослі, зазвичай навіть не здогадуємось; тільки через радість педагог може виховати у дітей щиру і міцну любов до музики на все життя.
Головним критерієм радості є суб’єктивні відчуття дитини – нудьгує вона чи отримує задоволення. Тому кожне музичне заняття, потрібно намагатися проводити так, аби діти ні хвилини не нудьгували. А не нудьгують діти лише тоді, коли вони разом з педагогом активно включені у музичну практику. І що менше дитині років, то емоційніше вона переживає музику ( емоційно – практичний шлях пізнання музики для неї цікавіший за логічно – абстрактний). Отже, у роботі з дошкільниками особливе місце слід відводити не аналітичному сприйняттю музики, а різним видам музичного виконавства, імпровізації. Саме у співах, музикуванні та рухах зосереджена «життєва енергія» музичного заняття. Цінність такої енергії визначається не так якістю музичного продукту, як власне процесом переживання музики , з цього приводу. Влучними є слова музикознавця, професора В’ячеслава Меду шевського: «Музика – мистецтво, що пізнається не теоретично, а духовно – практично, і розумне споглядання ніколи не замінить дитині безпосереднього діяння.
Музика стає приводом для радості і тоді, коли вона перетворюється на гру, в якій діти співають, грають на інструментах, рухаються так як уміють і відчувають, отримуючи від цього емоційну насолоду. Саме у грі принцип радості реалізується найбільш повно, адже до гри спонукають внутрішні імпульси та особисті інтереси. Для дітей гра – це завжди радість, можливо цим і визначається її незамінна роль у її розвитку зростаючої особистості.
Отже говорячи про музику як привід для радості, ми говоримо, по суті, про музику як привід для гри, в якій педагог активно взаємодіють між собою.
На музичних заняттях використовуються музично – дидактичні ігри – ці ігри пізнавального характеру, спрямовані на збагачення та закріплення знань, пов’язаних з музичною діяльністю, активізацією у словнику дітей назв жанрів музичних творів, музичних інструментів, нот, іграшок під музичний супровід.
Треба пам’ятати, що музична діяльність дітей дошкільного віку – це різні способи й засоби пізнання дітьми музичного мистецтва ( а через нього - довкілля й самого себе), за допомогою яких здійснюється музичний і загальний розвиток.
У Коментарі до Базового компонента дошкільної освіти в Україні розкрито зміст чотирьох сфер життєдіяльності дошкільника: «Природа», «Культура», «Люди», «Я сам». У сфері «Культура» - три змістові лінії: «Предметний світ», «Світ гри», «Світ мистецтва». Головне завдання мистецької діяльності у дошкільному закладі – розвинути у дитини сприйнятливість як базову особистісну якість, прищепити здатність «приймати», «передавати», «трансформувати», тобто бути споживачем і творцем культури.

План музичних свят та розваг на 2016 - 2017 н.р

Вересень Мандрівка в країну Знань

Жовтень Осінній ярмарок

Грудень - Ніч Святого Миколая ; Ось Ялинонька прийшла.

Січень - Добрий вечір тобі , пане Господарю !

Лютий - стрілися зима із весною .

Березень - Шана Кобзареві !

Квітень - Світлий Великдень

Травень - Свято Матері

Червень - випускний " Із феєю часу"

Липень - ось і літечко прийшло

Серпень - Україна - наша батьківщина !