Консультація для вихователів на тему:

"Сучасний вихователь"

Професія вихователя належить до творчих видів діяльності, оскільки професійна діяльність будь – якого педагога спрямовується на виховання унікальної, неповторної особистості.

Сучасний вихователь – це фахівець, який сьогодні працює в системі дошкільної освіти, володіє педагогічними технологіями, що відповідають новим суспільним цілям та рівню розвитку науки про дитину.

Він повинен вміти працювати в умовах ринку, розуміти що тільки високий професіоналізм, творчість, ініціатива допоможуть йому знайти своє місце та самореалізуватися в професії.

В.Сухомлинський сказав про це так «Виховання – це багатогранний процес постійного духовного збагачення та оновлення – і тих, хто виховується, і тих, хто виховує».

Вихователь повинен постійно працювати над підвищенням фахового рівня, володіти мистецтвом спілкування з людьми і дітьми. Сучасний вихователь володіє почуттям гумору. Саме він знадобиться в скрутну хвилину і додасть оптимізму в разі невдачі.

В сучасних умовах вихователь повинен мати найвищий рівень фахової підготовки та високий інтелектуально – креативний потенціал. Вихователь – впевнена в собі людина, яка вміє поводитися в товаристві, не викликаючи своїми вчинками, поведінкою та зовнішнім виглядом зневаги до себе, людина, яка дотримується чотирьох основних правил спілкування: ввічливість, природність, гідність і тактовність.

Джерелом натхнення, що живить вихователя, є діти, він живе ними. Саме діти, яких він так любить, дають вихователю невичерпну енергію, життєлюбність і позитивне мислення.

Заповіді педагога:

Будь обережний!
Не помились!
Не нашкодь!
Будь надією для дитини!
Знай, чого прагнеш!
Постійно шукай у дитини скарби в душі!

Консультація для вихователів

«Нетрадиційні техніки малювання – стимул до творчості»

Підготувала вихователь-методист: Дідик Світлана Михайлівна

Дошкільне дитинство – дуже важливий період у житті дітей. Саме в цьому віці кожна дитина уявляє себе маленьким дослідником, з радістю і здивуванням відкриває для себе незнайомий і такий вражаючий навколишній світ. Що різноманітніша дитяча діяльність, то гармонійніше відбувається всебічний розвиток дитини, реалізуються її потенційні можливості й перші прояви творчості. Ось чому одним з найближчих і найдоступніших видів роботи з дітьми в дитячому садку є зображувальна, художньо-практична діяльність, що сприяє залученню дитини до творчості, дає їй змогу створювати щось красиве, незвичайне.

Зображувальна діяльність як засіб пізнання світу та розкриття творчого потенціалу дітей.

Зображувальна діяльність дає дитині змогу відкрити і пізнати навколишній світ, сформувати уявлення про нього, виразити в малюнках своє розуміння світу і ставлення до нього.

Діти люблять малювати й із захопленням зображують усе, що їх оточує, що вони бачать, чують і відчувають. Дослідження вчених свідчать, що кожна дитина творець. Але зазвичай її творчі здібності перебувають у прихованому стані й реалізуються лише за сприятливих умов. А найоптимальніший період для виявлення вроджених задатків людини – дошкільний та молодший шкільний вік. Тож, залучаючи дітей до малювання, можна «розбудити» вроджені задатки й розвинути творчі здібності.

Із раннього віку діти намагаються відобразити свої враження про навколишній світ у зображувальній творчості. Для цього їм не потрібні фарби, пензлі, олівці. Вони малюють пальчиками чи долоньками на запітнілому вікні, паличкою на піску, водою, розлитою на столі, інколи маминою помадою чи зубною пастою на склі тощо. Природний потяг до малювання проявляється дуже рано, а відтак діти освоюють нові прийоми відображення навколишньої дійсності в особистій художній творчості. Саме тому так важливо ознайомити дітей з різними техніками зображувального мистецтва, зокрема з нетрадиційними.

Шляхи підвищення інтересу дітей до малювання

Опанування нетрадиційними техніками малювання дає змогу маленькому художнику відійти від предметного зображення, виразити в малюнку свої почуття й емоції, дарує свободу діяльності, вселяє впевненість дітей у своїх силах. Володіючи різними техніками зображення предмета, діти отримують можливість вибору, що сприяє розвитку творчих здібностей, обдарувань дошкільників.

Спостерігаючи за дітьми на заняттях із зображувальної діяльності та під час вільної творчості, ми помітили, що багато дітей бояться малювати звичайними способами, оскільки їм здається, ніби вони не вміють малювати, що в них нічого не вийде. Особливо це помітно в середній та старшій групах, де навички зображувальної діяльності у дітей розвинені ще слабко, формотворчі рухи сформовані недостатньо. Тож ми замислилися над тим, яким чином можна підвищити інтерес дошкільників до малювання. Як відійти від звичних пензликів і олівців та спробувати використовувати інші зображувальні матеріали та способи малювання. Ми застосовували на заняттях і в повсякденній діяльності дошкільників нетрадиційні техніки малювання й дійшли висновку, що така діяльність надзвичайно захоплює й дивує дітей. Вони охоче беруться освоювати нові художні матеріали, готові по декілька разів повторювати ту чи іншу дію. І що ліпше дається дія, то з більшим задоволенням діти її повторюють, ніби демонструючи свій успіх, радість, привертаючи увагу дорослого до своїх досягнень.

Особлива цінність цих технік полягає в тому, що вони дають дітям змогу швидко досягти бажаного результату діяльності, реалізувати власний творчий задум.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! У спільній з дітьми діяльності дорослий сам має бути творцем, щоразу по-новому розв’язуючи вже відомі дітям завдання. Це дає змогу дошкільникам зрозуміти, що ті самі завдання і проблеми можна розв’язувати різними способами.

Ніщо так не об’єднує дитячий колектив, як спільна творча діяльність, у якій бере участь вся група. Одним з видів такої діяльності дітей і педагога є створення колективної творчої роботи, значимої для всіх, за допомогою будь-якої нетрадиційної техніки малювання.

Для занять із дітьми ми використовуємо численні й різноманітні зображувальні матеріали (бусини, ґудзики, піря, бантики, вироби в техніці оригамі тощо) та аркуші паперу різної форми, фактури й кольору. Головне, щоб зображувальні засоби зовні були яскравими й привабливими для дітей.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Дуже важливо, щоб кожна дитина мала змогу самостійно обрати ті засоби для зображувальної діяльності, які їй найбільше припали до смаку. За таких умов у дітей не формується шаблонний, заданий спосіб дій.

Педагоги постійно урізноманітнюють колір і фактуру паперу, бо саме це істотно впливає на виразність малюнка і потребує від дітей щоразу добирати нові засоби для малювання, продумувати колорит майбутнього твору, не чекаючи готового рішення.

Результат роботи кожної дитини залежить від її зацікавленості. Саме тому так важливо використовувати додаткові стимули: ігри, сюрпризні моменти, прохання дорослого про допомогу, музичний супровід, мультимедійні засоби тощо.

Використання нетрадиційних технік та засобів малювання

в різних вікових групах

У кожен період дошкільного віку ми використовуємо певний набір нетрадиційних технік зображувальної діяльності, які відповідають віковим можливостям дітей:

Молодший дошкільний вік – різновиди кляксографії, малювання долонькою, пальчиком, кулачком, відтиснення зім’ятим папером, поролоном, сірниковою коробкою, склянкою, «печатками» з картоплі тощо;

Середній дошкільний вік – до вищезазначених технік додаємо відбиття листям, малювання гілочкою, жорстким напівсухим пензлем, восковою крейдою чи свічкою, малювання з використанням шаблонів та трафаретів, чорно-білий граттаж, фроттаж, набрезк звичайний, монотипію предметну, пейзажну, живопис із розлитих фарб тощо.

Старший дошкільний вік – крім уже відомих дітям технік, використовуємо нові – кольоровий граттаж, аплікація з яєчної шкарлупи (пофарбованої крупи, солі тощо), малювання свічкою з пропискою аквареллю, гуашшю, малювання мильними бульбашками тощо.

Численність матеріалів ставить перед дітьми нові завдання й активізує уяву та фантазію. Кожна з цих технік – маленька гра. Їх використання дає дітям змогу відчувати себе розкутими, сміливими, неординарними, розвиває уяву, творчі здібності, креативне мислення, надає повну свободу для самовираження.

У всіх вікових групах обладнані куточки зображувальної діяльності. Основна їх мета – активізація самостійної дитячої художньо-естетичної творчості. Для зберігання та подальшого використання дитячих творчих робіт у кожній групі ми оформлюємо теки «Наша творчість».

Нетрадиційні інструменти:

- тички різних розмірів

- тонкі гілочки з дерева

- поролон

- печатки, штампи

- палички від морозива

- ватні кульки, ватні палички

- зубні щітки

- піпетки

- йоржики для миття пляшок

- гумки

- свічки

- пір’я тощо

Моніторинг успішності дітей у зображувальній діяльності

Моніторинг успішності дітей у зображувальній діяльності свідчить , що використання нетрадиційних технік малювання у роботі з дошкільниками дало змогу дітям набути таких позитивних якостей та вмінь, як:

- упевненість та розкутість у діях під час зображувальної діяльності;

- активність у самостійному виборі зображувальних матеріалів і розміщенні зображення на папері;

- здатність аргументувати власні дії;

- самостійність при використанні способів нестандартного розмальовування;

- уміння ;

– експериментувати із зображувальними матеріалами;

– проявляти фантазію, художню творчість;

– передавати особисте ставлення до зображуваного.

Пробудити закладений у дитині творчий потенціал, навчити працювати, допомогти зрозуміти і віднайти себе, зробити перші кроки в творчість для радості, життя – до цього прагнуть педагоги дитячого садка , які завжди пам’ятають просту істину: бездарних дітей немає, є діти, яким дорослі вчасно не допомогли розкрити свій творчий потенціал.

Консультація для вихователів

«Рідна мова - як найважливіший щабель у розвитку інтелектуального і духовного розвитку особистості дитини у сучасному світі»

Кожен народ - це своя неповторна культура, давня і яскрава історія, релігійні традиції, спосіб життя. У кожного народу своя рідна мова. Мова, на якій людина вимовляє свої перші слова: мама, тато, Вітчизна; яка назавжди залишить відбиток в серці. Зберегти її, важливе завдання кожної людини будь-якої національності. «Поганих» і «хороших» мов не буває, як не буває «поганих» і «хороших» народів. Будь - яка мова-це знаряддя, а не тільки знаряддя - вона і дзеркало. Дзеркало життя і праці народу, дзеркало його суспільного розвитку, його індивідуальності. І в той же час відображення зв'язків цього народу з іншими народами.

Вже з малих років ми повинні навчати дітей рідної мови, її унікальним традиціям. Адже саме маленькі діти, вбирають у себе все, як губка. Де, як не в сім'ї та дитячому садку дитині вчитися?! Завдання вихователя - допомогти дитині в цьому у тісній співпраці з батьками.

Актуальність теми «Рідна мова - як найважливіший щабель у розвитку інтелектуального і духовного розвитку особистості дитини у сучасному світі» обумовлена серйозними перетвореннями, які відбуваються в сучасному суспільстві і зачіпають сферу освіти.

У сучасних умовах модернізації дошкільної освіти виникають нові вимоги до дошкільнят і вихователів. Педагоги повинні володіти системним мисленням, професійною мобільністю, інформаційними навичками, педагогічною комунікативно-орієнтованою мовою. Зростають вимоги до якості знань, до професійної мови самих педагогів.

Дошкільний вік - це період активного засвоєння дитиною розмовної мови, становлення і розвитку усіх сторін промови. Повноцінне володіння рідною мовою в дошкільному дитинстві є необхідною умовою вирішення завдань розумового, естетичного і морального виховання дітей. Головна мета мовного виховання полягає в тому, щоб дитина творчо освоювала норми і правила рідної мови, вміла гнучко їх застосовувати в конкретних ситуаціях, оволоділа основними комунікативними здібностями.

Основний зміст програми виховання в дитячому закладі становить національний регіональний компонент. Діти дошкільного віку виховуються в середовищі з національним колоритом, знайомляться з казками, віршами, загадками слухають народні пісні, грають, вчаться виконувати національні танці. Всі ці завдання здійснюються не тільки на занятті з навчання рідної мови, але і реалізуються в образотворчій діяльності, самостійної художньої діяльності. Величезна роль належить декоративно-прикладному мистецтві, музиці, ознайомлення з народними звичаями, традиціями. Найважливіше значення має проведення народних свят.

Основним напрямком навчання українській мові в дошкільному закладі є формування і розвиток у дітей найпростіших умінь і навичок оволодіння українською мовою в усній формі. До кінця старшої групи, діти повинні вміти сприймати українську мову на слух і вести нескладний (діалог), складати невеликий опис предмета, розповідати про дитячий садок, про свою сім'ю, про себе, про друзів і т. д., у межах доступної їх віком тематики; засвоєних слів, граматичних форм, синтаксичних конструкцій і типів пропозицій.

При вивченні рідної мови, треба намагатися поступово включати в свою мову нові слова, форми слів, типи речень, зразки зв'язного мовлення. Докладати всіх зусиль, щоб вивчені слова регулярно використовувалися у мовленні дітей.

Діти дуже люблять казки. Українські народні казки розкривають традиції народу, його засади: глибоку шанобливість і чуйність, співчуття до ближнього. Художня література дає багатий матеріал для морального виховання, змушує яскравіше і глибше переживати моральні вчинки, почуття героїв.

Таким чином, основним компонентом національної культури виступає національна мова. Саме завдяки їй зберігається нація, правильне поняття про давні традиції і культури, знання про свою релігію.

Мова - це такий символ культури, який нічим не замінити. Це багатство. І чим більше мов знає людина, тим вона духовно багатша! А для цього нам потрібно вміти шукати, збирати знання по крихтах і бути наполегливими у набутті знань. Саме цього ми повинні вчити дітей. Виховувати любов до читання, знань. І робити це буде набагато ефективніше в тісній співпраці з батьками. В результаті своїх міркувань, я прийшла до висновку, що ніщо інше так не чинить впливу на душу дитини, як особистий приклад дорослого. А значить, попереду нас чекає велика і наполеглива праця, яка неодмінно принесе свої плоди!!!

« Яким повинен бути вихователь»

Вихователь - це не професія, це покликання, спосіб життя і стан душі. Він повинен не просто любити возитися з дітьми, а проживати разом з ними їхні маленькі життя. Батьки залишають своїх рідних, беззахисних діток на чужих тіткою і забирають тільки ввечері, при цьому потрібно бути впевненими, що діти не просто під наглядом, а знаходяться в теплих надійних руках вихователя. Якими якостями повинен володіти вихователь, яким він має бути в нинішній час, як він повинен поводитися з вихованцями, щоб батьки довіряли йому на 100%, а дітки з усмішками бігли в дитячий сад?

Якості, необхідні вихователю

Яким повинен бути вихователь? Перше, що спадає на думку, дитяча пісенька: "Від посмішки стане всім світліше ...". Якщо вихователь зустрічає дитинку і проводжає маму з посмішкою, то і мама, і дитина з задоволенням розлучаться, малюк з радістю побіжить в групу, а мама в піднесеному настрої відправиться на роботу. Вихователь повинен бути комунікабельним, він повинен з легкістю знаходити спільну мову, не тільки з дітьми, але і з батьками.

У хорошого вихователя завжди позитивна атмосфера в колективі, дітки дружні, а батьки чуйні. Звичайно ж, вихователь - це не просто гарна тітка, це, перш за все педагог, він повинен допомагати батькам у вихованні дитини, тому зайва доброта тут ні до чого. Вихователь повинен бути чуйним, чуйним, завжди готовим допомогти і почути, але й у міру строгим він теж бути зобов'язаний, інакше порядку в колективі не буде.

Вимоги, що пред'являються вихователям

Зараз вимоги до вихователя дуже високі і багато батьків зовсім не знають, яким має бути сучасний вихователь? Крім усього перерахованого вище, на думку багатьох, сучасний вихователь, повинен бути творчою особистістю.


Крім вищої педагогічної освіти, він повинен вміти: танцювати, співати, малювати, знати кілька різних розвиваючих методик, для діток дошкільного віку. Всі ці знання повинні застосовуватися на заняттях у дитячому садку. Потрібно пам'ятати, що професія вихователь - це виховно-освітня робота і головне завдання вихователя, перш за все, це всебічний розвиток дитини, формування у нього різноманітних навичок, правил поведінки, доступних знань, підготовка малюка до школи.

Після вищесказаного, стає зрозумілим, яким повинен бути вихователь ДНЗ. Потрібно розуміти, що в різні періоди розвитку суспільства, перед вихователями ставляться все нові й нові завдання, але головна, залишається завжди - розвиток всебічно розвиненої, фізично здорової особистості. Суспільство змінюється, змінюються дітки, потрібно розуміти, що вони не стають краще або гірше - вони просто інші. А головне завдання вихователя - розуміти дітей.

Формування мовленнєвої компетенції дошкільника в організованій та самостійній діяльності

Продуктивною формою мовленнєвого розвитку дітей є вільна й самостійна діяльність у спеціально організованому середовищі, де педагог надає кожному право вибору: де, коли і з ким йому спілкуватись. У традиційній методиці розвитку мовлення дошкільника виняткове значення надається показникам оволодіння мовними засобами, формальним характеристикам: звуковимова, лексичний запас, граматична правильність. Саме ці засоби є попереднім етапом до успішної мовної взаємодії з партнерами у спілкуванні, що розвиває комунікативну компетентність. Адже як свідчить практика, не можливе самовиявлення дітей, непідготовлених до певного виду діяльності , тобто з несформованим достатнім запасом спеціальних знань.

Методи реалізації завдань із розвитку мовлення дітей

Зв'язне мовлення: описова розповідь, сюжетна розповідь, розповідь з власного досвіду, дидактичні ігри спрямовані на розвиток зв'язного монологічного мовлення;

Звукова культура мовлення: промовляння чистомовок, дидактичні ігри з розвитку фонематичного слуху, дидактичні ігри для формування правильної вимови звуків, розповіді зі звуконаслідуванням, вправи для розвитку артикуляційного апарата, на розвиток мовленнєвого дихання;

Словникова робота: дидактичні ігри та вправи, відгадування загадок, ознайомлення з приказками та прислів'ями, їх заучування;

Граматика: дидактичні ігри та вправи з граматики, складання розповіді зі словами, в яких діти допускають помилки.

Своєчасно сформована мовленнєва компетентність у дошкільному віці є голов­ною умовою подальшого успішного на­вчання у школі. Для формування мовленнєвої компетенції доцільними будуть як організовані так і самостійні форми діяльності.

Організовані форми діяльності з дітьми:

Заняття ; спостереження ; бесіди і розмови ; ігри з правилами ; трудові доручення ; чергування ; колективна праця ; проведення експериментальних дослідів ; індивідуальна робота ; свята, розваги ; екскурсії ; побутові процеси: одягання, умивання, приймання їжі, вкладання на сон, чергування...

Для виконання завдання, організації гри, спостереження чи чергування педагог використовує методики розвитку різних сторін мовлення. Вчить слухати, аналізувати, запитувати та давати відповіді на питання, звертатися з проханням чи для організації спільної діяльності, засвоює мовленєвий етикет. Однак саме самостійні форми діяльності дають змогу реалізувати набуті знання.

Самостійні форми діяльності:

ранкові та вечірні години;

прогулянки;

самостійна ігрова діяльність;

образотворча діяльність;

театральна діяльність;

рухова; пізнавальна.

Часто різні види самостійної діяльності діти поєднують з мовленєвою: малюють і ведуть діалог про улюблені мультфільми, поливають квіти та наспівують улюблену пісеньку чи декламують вірш, грають в м'яча та оговорюють свої спортивні уподобання. Під час гри дошкільник може домо­витися з іншими дітьми лише за допомогою мовлення. Спонукаючи дитину до розмови, гра сприяє її мовленнєвому розвитку. Завдання педагога не лише навчити дітей правильно грати, спілкуватися в ігровій діяльності, організовувати свій вільний час з користю, але і спостерігати за дітьми, аналізувати їх поведінку, мовлення, тактовно виправляти помилки чи заохочувати до активності.

Особливого значення в дитячому садку набуває сюжетно-рольова гра . Саме завдяки їй відбувається найбільш інтенсивне форму­вання всіх компонентів мовленнєвої сис­теми, зокрема фонетики, лексики і, що дуже важливо для дітей з мовленєвими вадами, граматики та зв'язного мовлення. У молодшому дошкільному віці тільки фрагментарно, а у середньому та старшому - вже повною мірою в дітей з'являється потреба діяти так, як дорослі, робити все самотужки. Суперечності між прагненням усе зробити самій і реальними можли­востями спонукають дитину реалізовувати свої інтереси в сюжетно-рольовій грі. У процесі сюжетно-рольової гри в дошкільнят розвивається здатність до творення й реалізації задуму. Спочатку спонтанна, вона з часом постає як свідомо задумана тема. Реалізуючи її, діти не просто механічно копіюють дії дорослих, а й відтворюють почуття, переживання. У сюжетно-рольовій грі дитина діє не лише від свого імені, а й від імені іншої особи, що дає їй змогу виокремити себе з-поміж інших. Тому необхідно надавати можливість дітям самостійно обирати тему, будувати сюжет, розподіляти ролі, інакше гра втрачає своє значення і перетворюється на формальну. Педагоги лише спрямовують, підка­зують і коригують дії гравців. Кожен етап сюжетно-рольової гри важливий і необхідний. Він потребує серйоз­ного і вдумливого підходу з боку педагога, бо від того, наскільки ефективно діти засвоять те, про що дізналися сьогодні, залежить опанування складнішого матеріалу завтра. Вміле керівництво грою полягає в тому, щоб знайти найбільш вдалий педа­гогічний прийом для розвитку морально цінної сюжетної лінії, корекції негативного сюжету, тактовного розв'язання конфлікту між дітьми під час розподілу ролей та логічного завершення гри. Керівництво сюжетно-рольовою грою — нелегка справа для педагога, оскіль­ки потребує неабиякого терпіння, спосте­режливості та педагогічного такту. Сюжетно-рольова гра – ефективний засіб не лише мовленнєвого, а й всебічного розвитку дитини, це чудова можливість психологічного розвантаження. А відновити сюжетно-рольову гру, поновити її статус провідної діяльності дошкільнят ми зможемо тільки завдяки систематичній та послідовній організації ігрової діяльності у дитячому садку.

Мовленнєву компетентність дошкіль­ника потрібно розши­рювати використанням театралізованої діяльності. На основі казок проводити цікаві ігри-драматизації, лялькові вистави. Значну роль у цьому процесі відіграє музичний керівник, який допомагає в організації, проведенні та музичному супроводі того чи іншого заходу. Корекція зв'язного мовлення повинна здійснюватись педагогами під час занять, в ігрових ситуаціях, на прогулянці. Особливе значення має формування зв'язного мовлення в умовах сім'ї, адже тільки закріплюючи вдома набуті на заняттях навички, дитина вчиться правильно розмовляти, оволодіває повноцінним мовленням. Ознайомлення дітей з нав­колишнім світом, формування трудових та гігієнічних навичок також сприяють розвитку мовлення. Слухання казок, віршів та оповідань, перегляд мультиплікаційних фільмів, їх переказ - головне в роботі над зв'язним мовленням.

Розвиток мовлення дітей в руховій активності є досить природним явищем. Адже саме в піднесеному настрої діти вільно спілкуються, виражають емоції та почуття. Рухлива гра сприятиме не лише фізичному розвитку, а і мовленнєвому коли використати лічилку для вибору "кота” чи "мисливця”, віршований супровід до гри, імітації голосом.

Розвиток комунікативного зв'язного мовлення має велике значення для все­бічного розвитку дитини. Виховання уміння вільно володіти мовленням - одне з найваж­ливіших завдань у навчально-виховному процесі дошкільного закладу. Це вміння тісно пов'язане із загальним розумовим розвитком дитини, рівнем сформованості логічного та образного мислення.

Пам'ятаючи, що жоден вид діяльності малюка не може бути відокремленим від комунікативної, що мовленнєві задачі можна реалізувати навіть у самостійній діяльності, вихователь зможе досягти удосконалення мовленнєвих умінь вихованців , без яких неможливий гармонійний розвиток дитини та її подальше навчання у школі.

СЕНСОРНЕ ВИХОВАННЯ У СИСТЕМІ НАВЧАЛЬНО – ВИХОВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Сенсорний розвиток, який сприяє формуванню повноцінного сприйняття навколишньої дійсності є основною пізнання світу, першою сходинкою якого є чуттєвий досвід. Успішність розумового, фізичного, естетичного виховання значною мірою залежить від рівня сенсорного виховання, від того, наскільки досконало дитина чує, бачить, відчуває навколишне. Крім того, значення сенсорного виховання полягає в тому, що воно:

• є основою інтелектуального розвитку дитини;
• розвиває спостережливість;
• готує до реального життя;
• є основою розвитку уяви;
• розвиває увагу;
• впливає на розвиток зорової, слухової, образної та інших видів пам’яті.
Основна проблема сучасних дітей, негативні наслідки якої хотілося б усунути. Це: негативний вплив новітніх технологій на розвиток сенсорних здібностей; заміна безпосереднього контактного сприйняття світу на готові моделі, відповіді.Тому завдання сенсорного розвитку:
• розвиток у дітей координації дрібних рухів рук і зорового контролю;
• формування сенсорних еталонів: розпізнання форми, величини, предметів, кольору просторового розміщення;
• збагачення словника дитини назвами сенсорних еталонів;
• розвиток розумових здібностей;
• розвиток зосередженості, уваги, цілеспрямованості, активності, охайності, бережливого користування іграшками.
Під час ознайомлення дітей з розміром формою кольором предметів обов’язково враховується рівень розвитку дітей. Організовувати ігри , заняття необхідно таким чином , щоб вони давали радість і задоволення. І не варто чекати моменту, коли дитині вже не хочеться грати, стане нецікаво. Навпаки, закінчувати гру потрібно, як тільки з’являться перші ознаки зникнення інтересу до неї, але слід пообіцяти, що іншим разом пограємось довше. І малюки з нетерпінням очікуватимуть цей момент. Особливу увагу треба приділяти плануванню індивідуальної роботи з дітьми . Вихователь повинен лише зацікавити і викликати у малюка бажання пограти з дидактичним матеріалом. Якщо дитина відмовляється, то ні в якому разі її не примушую грати. У дошкільній педагогіці дидактичні ігри та вправи з давніх–давен вважались основним засобом сенсорного виховання. На них майже повністю покладається завдання формування сенсорного розвитку дитини: знайомство з формою, розміром, кольором, простором, звуком.
На сучасному стані, коли на основі принципів дидактики дошкільної педагогіки розробляється нова система сенсорного виховання, роль дидактичних ігор та вправ істотно змінюється.Сенсорні дидактичні ігри (як і інші дидактичні ігри) містять, з одного боку, вікові, моральні мотиви, а з іншого принцип добровільності, право самостійного вибору, самовираження.
Функції сенсорних дидактичних ігор та вправ:
• навчальна, яка спрямована на організацію та подальше вдосконалення досвіду дітей, а також формування в них узагальнених уявлень та засобів дій;
• розширення практики використання еталонів, у розширенні практичного орієнтування, що спрямована на використання раніш набутих дитиною знань;
• контроль за станом сенсорного розвитку дітей.
Використання дидактичних ігор є різноманітним :
• використання як частини заняття;
• самостійна форма організованого навчання дітей;
• використання у повсякденному житті
Кожна дидактична гра містить конкретне завдання і, щоб виконати його, потрібно дітям долати труднощі, самостійно діяти з предметами, набуваючи власного досвіду.
Ігрові дії – це дії, що їх виконують діти під час гри. Якщо вони різноманітніші і якщо більше дітей бере участь в грі, тоді й гра цікавіша.

Консультація №2

Оптимальний вплив сім’ї на дитину

шляхом підвищення педагогічної культури батьків,

забезпечення їм методичної допомоги

«Усі труднощі виховання є наслідком того, що батьки не лише

не позбавляються від власних недоліків, а й намагаються не бачити цих недоліків у своїх дітях…»

Л.Толстой

Виховання – вічна як світ проблема. Відколи існує людство на землі, відтоді й змушене воно невпинно дбати про виховання нащадків – продовження свого роду. Для того щоб виховати сучасну особистість, дорослі сьогодні мають бути не лише належно вихованими, а й педагогічно освіченими. Тому виховання не лише дітей , а й батьків необхідне як для успішного процесу виховання, так і для здоров’я всього суспільства .

В умовах сьогодення дуже важливим є підняття рівня педагогічної культури батьків або ж педагогічної освіти батьків. Тоді і досягатиметься належний рівень виховання дитини - у співпраці дитсадка і сім’ї . Внаслідок такої співпраці виробляються однакові погляди на процес розвитку, виховання та навчання дитини.

Сучасна українська родина, залишаючись основним осередком суспільства, потребує допомоги у вихованні дитини з боку соціальних інститутів. Так само і педагогу набагато легше працювати у співпраці з родиною дитини. Тож саме завдяки єдності й погодженості виховних впливів батьків та вихователя створюється найсприятливіша атмосфера для успішного виховання малюка.

У співпраці з батьками я ставлю перед собою певні завдання:

По-перше – ознайомити батьків з найпростішими методиками навчання і виховання дитини в сім’ї; також вправляти їх у розв’язанні педагогічних ситуацій та задач; проводити батьківські збори, анкетування, дні відкритих дверей. Також вважаю своїм обов’язком допомогти виробити єдину лінію у сімейному вихованні, спрямувати на єдність виховання в сім’ї та дитячому садочку. Адже дуже важливо, щоб уся родинна атмосфера, щоденний вплив у сім’ї були спрямовані до тієї ж мети, що і виховання в дошкільному закладі.

Практикую у своїй роботі проведення батьківських зборів разом з дітьми, що показало позитивний результат у здобуванні дошкільної освіти не лише дітей , а й їхніх батьків. Як виявилось, батькам набагато легше було раз побачити, як працюють малюки, що від них вимагається, ніж доводилося мені кожному з низ пояснювати, розповідати про ті чи інші форми роботи . Це дало змогу батькам ближче ознайомитися з навчальною програмою, зрозуміти вимоги і завдання дошкільного закладу, щоб набуті в садочку знання закріплювати вдома: це і складання речень за схемою, складання описових розповідей за картиною, звуковий аналіз слів, поділ слів на склади (з грамоти), а також складання задач дітьми, розв’язування прикладів, порівняльна характеристика площинних і об’ємних геометричних фігур ( з математики), розігрування всякого роду ситуацій щодо дотримання правил безпеки життєдіяльності, а також різні перевтілення – креативний розвиток дитини – що для багатьох батьків виявилось виховною новинкою. Такі спільні заняття мають гарний результат у навчанні та виховані дітей .А як полюбляють діти і батьки свята – народні, тематичні. З великою охотою батьки допомагали у проведенні свята «Українського ярмарку», «Конкурсу краси»,тематичних ранків, днів пам’яті Т.Г.Шевченка, Лесі Україннки, Великоднього свята, Дня Перемоги турбувалися, співпереживали, раділи.

Багато цінної і корисної інформації щодо виховання дитини кожна мама чи тато може взяти для себе з інформаційних куточків, які оформлені в груповій роздягальні. Можливо, інформація зі стенда буде набагато доступніша для мами, ніж розмова з нею про негативний вчинок дитини, про певний недолік. Після отримання такого роду інформації, батьки часто самі шукають розсудливої поради у педагога – і ще раз пересвідчуємося в тому , що разом з педагогом виховати дитину набагато легше. Коли батьки обізнані і знають, як правильно вирішити ту чи іншу проблему, радяться з педагогом, вчать дитину порівнювати, аналізувати, бачити наслідки своїх дій, знаходити і виправляти помилки – такі батьки намагаються забезпечити собі достойну старість. Звичайно, батьки виховують, а діти виховуються тим сімейним життям, яке склалося планово чи не планово. Життя сім’ї тим і сильне, що його враження постійні, що діють непомітно, укріплюючи чи отруюючи дух людський, як повітря, яким ми дихаємо. І для того, щоб сім’я успішно виконала свої виховні завдання, необхідно, щоб батьки знали основні педагогічні вимоги і необхідні умови сімейного виховання. А донести до батьків ці завдання – одне з головних завдань педагога.

«Гармонійна взаємодія дошкільного закладу і сім’ї є запорукою повноцінності буття дитини, розкриття та реалізації її потенціалу, виходу на нові орбіти соціальної реальності. І все-таки, найвища відповідальність за виховання дітей із цієї взаємодії належить сім’ї» - так говорить Закон України «Про дошкільну освіту». А завдання навчального закладу – допомогти, направити у правильне русло ті виховні методи, які формують справжню досконалу особистість.

Кiлькiсть переглядiв: 8910